Новини

Як свідчать виявлені в 1992 році документи, розстріли проводилися за рішенням особливої Трійки НКВС СРСР у відповідності до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940.

Відповідно до висновків німецької комісії Г.Бутца і міжнародних комісій 1943 г., розстріли й поховання проводилися органами НКВС в Катинському лісі як у 1940 році, так і раніше –у1920-і - 1930-і рр.

Ці висновки були підтверджені у 1990—2004 р. Головною військовою прокуратурою РФ, що констатувала винесення „трійкою НКВС” смертних вироків 14.542 польським військовополоненим.

Керівництво СРСР до 1990р. заперечувало свою причетність до цих розстрілів. Відповідно до радянської офіційної версії (комісія Миколи Бурденко), польські громадяни були розстріляні в Катині у 1941 році німецькими окупаційними військами. На сьогоднішній день цю версію підтримують деякі російські публіцисти.

Окупація Польщі

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. 17 вересня на територію Польщі вступили частини Червоної Армії. Польське командування віддало наказ не чинити опір радянським військам, однак на місцях опір спонтанно чинився. Безповоротні втрати радянської сторони в результаті бойових зіткнень склали, в цілому, 1475 осіб, польської - 3500 осіб.

Польський генерал Владислав Андерс, що пораненим потрапив у радянський полон, у своїх спогадах писав:

У Старому Самборі мене відвели до командарма Тюленева. Він прийняв мене, оточений принаймні двадцятьма офіцерами. І відразу накинувся з докорами - навіщо я не здався відразу, вчинив опір, внаслідок якого Червона Армія, що по-братерському ввійшла у Польщу, щоб звільнити народ від "панів та капіталістів", втратила 18 танків і багато "бійців" (солдат). На моє зауваження, що Ради порушили договір і без яких-небудь на те підстав зайняли польську територію, я одержав таку відповідь: - У Радянського Союзу своя політика.

Цей аргумент мені доводилося чути ще не раз.

Червона Армія, просунувшись у результаті наступу до так званої «лінії Керзона», зайняла території Західної України і Західної Білорусії, які раніше за Ризьким мирним договором 1921 року були передані більшовиками до складу Польщі. Ці дії стали можливими в результаті підписання секретних додатків до радянсько-німецькому Пакту про ненапад й вже тодішнім радянським керівництвом неофіційно називалися „четвертим розділом Польщі”. Таке найменування вживається і в сучасній історіографії. (докладніше див. Польський похід РСЧА)

У ході бойових дій німецькі війська захопили 420 тисяч полонених, Червона Армія - 250 тисяч. Відомі випадки розстрілу полонених як німецькими військами, так і червоноармійцями. Так, після захоплення 22 вересня радянськими військами Гродно, 300 його захисників, включаючи командира корпуса Ольшину-Вильчинського і його ад'ютанта, було розстріляно на місці; наступного дня в Мокшанах було розстріляно 150 морських офіцерів, що відступали на Брест. Розстріли відбувалися і в інших місцях, включаючи Львів.

Полонені й інтерновані

19 вересня 1939 наказом НКВС № 0308 було створене Управління у справах військовополонених й інтернованих (УПВІ) при НКВС СРСР й організовано 8 таборів для утримання польських військовополонених (Осташківскьий, Юхновський, Козельський, Путивльський, Козельщанський, Старобільский, Южський і Оранський). Начальником управління був призначений майор П. К. Сопруненко.

Усього в ході просування Червоної Армії було захоплено від чверті мільйона до пів мільйона польських громадян, серед яких були як військовослужбовці польської армії, так й інші особи, що чинили збройний опір.

За рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 3 жовтня 1939 року, рядових та унтер-офіцерів, уродженців територій Польщі, що відійшли до СРСР, розпустили по домівках, а більше 40 тис. жителів західної й центральної Польщі передали Німеччині. Військовополонені, що залишилися, були розподілені в такий спосіб:

Серед арештованих поляків (цивільних) були майбутній президент Польщі Войцех Ярузельський і майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін. Генерал Владислав Андерс, який утримувався у внутрішній в'язниці НКВС на Луб’янці, згадував, що він постійно чув від радянських військових і співробітників держбезпеки таке:

"ми з Німеччиною тепер дійсні друзі й разом виступимо проти світового капіталізму. Польща вислужувалася перед Англією, тому загибель її була неминучою. Польщі більше ніколи не буде"

Взимку 1940 г. осадників було вислано в Сибір на лісоповал. На початку весни до 26 тис. родин військовополонених, а також представники деяких інших категорій польського населення були депортовані на спецпоселення, головним чином до Північного Казахстану та Сибіру.

У той же самий час від офіцерів, що утримувалися в трьох таборах - Осташковському, Козельскому і Старобільскому, - перестали надходити листи, які раніше регулярно доходили до родин через Міжнародний Червоний Хрест. З квітня-травня 1940 р. родини цих офіцерів більше не одержали жодного листа.

Як свідчать опубліковані в 1992 г. документи, 3 березня 1940 (дату встановлено за номером записки) народний комісар внутрішніх справ Лаврентій Берія надіслав до Політбюро доповідну записку з пропозиціями:

У таборах для військовополонених НКВС СРСР й у в'язницях західних областей України й Білорусії на сьогоднішній день утримується велика кількість колишніх офіцерів польської армії, що були працівниками польської поліції й розвідувальних органів, членів польських націоналістичних контрреволюційних партій, учасників розкритих контрреволюційних повстанських організацій, перебіжчиків й ін. Всі вони є заклятими ворогами радянської влади, сповненими ненависті до радянського строю. <...>

У таборах для військовополонених утримується всього (не враховуючи солдатів та унтер-офіцерського складу) 14736 колишніх офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, жандармів, тюремників, осадників і розвідників, за національністю понад 97 % - поляки. <...>

Виходячи з того, що всі вони є закоренілими, непоправними ворогами радянської влади, НКВС СРСР вважає за необхідне: <...>
Справи військовополонених, що перебувають у таборах - 14 700 осіб колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремників, а також справи арештованих із західних областей України й Білорусії в кількості         11 000 осіб членів різних к-р шпигунських і диверсійних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників й перебіжчиків - розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання - розстрілу.

ІІ. Розгляд справ провести без виклику арештованих та без пред’явлення звинувачення ...

Політбюро ЦК ВКП(б) на своєму засіданні 5 березня 1940 г. підтримало пропозицію Берії. Свої підписи поставили Сталін, Ворошилов, Молотов, Микоян. Калінін та Кагановіч надіслали своє „за”.

Для знищення ув'язнених Осташковського табору приготували Калінінську в'язницю, заздалегідь звільнену від інших ув'язнених. Одночасно неподалік від Калініна, у селищі Мєдноє, екскаватори вирили кілька величезних ям. Такі ж ями викопали й поруч із Катинью, неподалік від Смоленську.

З початку квітня військовополонених почали вивозити на розстріл ешелонами по 350-400 осіб. Жертвам повідомляли, що їх готують до відправлення на батьківщину.

Майор Адам Сольский, відправлений по етапу з Козельського табору 7 квітня, записував у своєму (згодом знайденому німецькою комісією Г.Бутца) щоденнику:

8 квітня. З 12 годин стоїмо в Смоленську на запасному шляху.

9 квітня. Підйом у тюремних вагонах і підготовка на вихід. Нас кудись перевозять у машинах. Що далі? Зі світанку день починається якось дивно. Перевезення в боксах „ворона” (страшно). Нас привезли кудись у ліс, схоже на дачне місце. Ретельний обшук. Цікавилися моєю обручкою, забрали рублі, ремінь, складаний ножик, годинники, які показували 6.30... На цьому щоденник обривається.

Страти продовжувались з початку квітня до середини травня 1940 року. Після розстрілів у Москву відправили телеграму: „Операция по разгрузке лагерей закончена”.

3 березня 1959 року в цілком таємній доповідній записці нр. Н-632-Ш на ім'я Першого секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущова голова КДБ Шелепін запропонував знищити 21 857 особових справ розстріляних польських громадян як небезпечний матеріал для міжнародного іміджу СРСР у випадку його розсекречення. Пропозиція була затверджена і виконана. Залишилися тільки списки. За даними цієї записки усього було розстріляно 21 857 осіб, з них у Катині 4 421 осіб, у Харкові 3 820 осіб, у Калініні 6 311 осіб й 7 305 осіб у таборах і в'язницях Західної України й Західної Білорусії.

Ця акція стала ударом по всій польській інтелігенції, оскільки серед страчених минулого були як кадрові офіцери, так і офіцери воєнного часу - мобілізовані адвокати, журналісти, інженери, учителі, лікарі і т.д., включаючи університетських професорів, яких тільки в Козельському таборі перебувало 20 чоловік.

Матеріал підготовлено

Владиславом Струтинським,

доцентом кафедри міжнародних відносин

Чернівецького національного університету ім.. Ю.Федьковича