ПРОБЛЕМА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ громадських організацій національних громад в Україні набула надзвичайної актуальності у зв’язку з початком широкомасштабної російської агресії. Особливої ваги вона набула на Західній Україні, де діють чисельні румунські, угорські, єврейські, німецькі, польські та й українські товариства, які проводили і намагаються надалі проводити багатопланову освітньо-культурологічну роботу. Напевне перед деяким науковцями, політиками постали питання, яку позицію в умовах війни займуть мад’яри, поляки, румуни в місцях їх компактного проживання. Дійсність спростувала побоювання у можливому сепаратизмі з їхнього боку.
Власне, ця стаття є спробою на прикладі життя польської громади на Північній Буковині та громадської організації «Обласне Товариство польської культури ім. Адама Міцкевича» розглянути діяльність в умовах широкомасштабної агресії росії. Наукова розвідка ставить собі за мету проаналізувати с позицій історичної ретроспективи формування толерантної багатонаціональної Буковинської спільноти і місце в цьому процесі польської громади, а також охарактеризувати діяльність її північної складової, яка є частиною Чернівецької області України.
І. Дозволимо собі здійснити коротку історичну подорож на Буковину, щоби відчути і зрозуміти становлення та формування протягом віків специфічної ментальності мешканців цього невеличкого, але колоритного регіону Центральної Європи, які називають себе буковинцями.
Коли вимовляємо слово «Буковина», то в уяві кожного, хто хоч раз побував тут, постають образи мальовничої карпатської природи, затишні гуцульські села з дерев’яними церквами, невеличкі містечка з типово австрійською забудовою старої частини, католицькі костели, залишки колишніх синагог. Безумовно, візітівкою Буковини є її столиця – Чернівці.
Побувавши в цьому місті, ніхто не залишиться байдужим до чудових архітектурних ансамблів, що виникли упродовж ХІХ та на початку ХХ століття. Першу писану згадку про місто Чернівці, відому нам до нині, ми зустрічаємо у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 року «Уставництво о митах», в якій Чернівці згадуються як митний пункт. Тоді через місто проходив торговий шлях, що сполучав Львів із Північним та Західним Причорномор’ям. Визначним був 1488 рік. Саме тоді Чернівці було визнано центром Чернівецького повіту. У цьому ж, 1488-му році, Чернівці отримують магдебурзьке право. Це означало, що воно тепер ставало «вільним містом» і органи міського самоврядування могли самостійно здійснювати управління, підпорядковуючись безпосередньо воєводі. Про Чернівці, як містечко та Буковину ми також знаходимо звістку у польського літописця Яна Длуґоша.
Історія невеличкого краю над Прутом, Серетом, біля Сучави та Молдови, розташованого поміж Східними Карпатами та середньою течією Дністра, що з’явився саме як суб’єкт міжнародних стосунків в останній чверті XVIII століття, була досить складною. Вона відзначалась численними змінами приналежності краю до різних державних утворень. Слов’янська назва Буковини, що напевно означає «буковий ліс» за часів середньовіччя стосувалася лише окремих частин території, про яку йдеться. Офіційно вона стала вживатися в період австро-угорського панування, яке тривало від 1775-го до 1918 року.
Буковинські землі у Х та ХІ століттях належали до Київської Русі, пізніше у ХІІ-ХІІІ століттях – до Галицького князівства. З середини XIV століття ця територія увійшла до складу Молдавського Князівства, а в кінці XV століття потрапила під владу Трансільванії. Між 1514 та 1796 рр., як частина Молдавії ці землі перебували під формальним та фактичним верховенством Османської імперії. Наприкінці російсько-турецької війни, у 1774 році, австрійські війська зайняли північну частину Молдавії, а за кілька місяців без жодного пострілу та будь-яких втрат Буковина перейшла під владу Австрії, як свого роду плата за спокій між конфліктуючими сторонами. У 1787 році Відень підпорядкував Буковину в адміністративному плані Львову. Вона стала офіційно називатися буковинським або чернівецьким округом (районом), який очолювався старостою. Така ситуація зберігалась до 1849 року. Цього року метрополія зробила досить вдалий і політично розумний крок, від’єднавши Буковину від Галичини. Як окремий коронний край її статус було піднесено до рангу князівства із наданням відповідної автономії та окремого управління.
У 1861 році Буковина отримала від імператора власний герб, право обирати крайовий сейм (сойм) та призначуваного цісарем управителя (президента). Наслідком підписання мирних договорів після І-ї світової війни стало включення всієї Буковини до складу Румунії. Вже під час ІІ-ї світової війни, в середині 1940 року, її північна частина була зайнята радянськими військами та включена до складу Української РСР. Пізніше, з початком бойових дій проти СРСР, Румунія, як союзник Німеччини, знову отримала на незначний час під свою юрисдикцію всю Буковину. За наслідками просування радянських військ на Захід, а далі підписання відповідних документів під час Ялтинської та Потсдамської конференцій, румунсько-радянський кордон було відновлено станом на 1940 р. Після розпаду Радянського Союзу той самий кордон розділяє вже незалежну Україну та Румунію, а, відповідно, Північну і Південну Буковину.
В освоєнні цього регіону Центральної Європи, який на початку австрійського панування був покритий, переважно лісами, брали участь представники різних національностей, закладаючи свої поселення на ще необжитих землях. За останнім переписом населення в австрійський період (1910 р.) на Буковині проживало 38,4% українців, 34,4% румунів, 12% євреїв, 9,2% німців і 4,5% поляків. На решта 1,5% припадало декілька дрібніших етнічних груп. До українців та румунів, корінних мешканців Буковини, приєднувалися їх побратими з Галичини і Трансільванії – євреї, німці, поляки, угорці, росіяни, чехи, словаки, цигани. Населення Буковини, різноетнічне й поліконфесійне, вчилося мирно співіснувати та співпрацювати, утворюючи певний взаємовигідний симбіоз. Зокрема, місцеві українці і румуни вчилися від німців-переселенців новітнім прийомам землеробства та тваринництва. Поляки-переселенці принесли в край чимало ремесел (наприклад – виробництво скла), які раніше на Буковині були невідомими. Нові навички мирного і корисного співжиття накладалися на вже існуючі у буковинців традиції взаємної поваги та співпраці між представниками провідних етносів краю. Всі ці процеси стимулювала досить прогресивна національна й економічна політика Відня. Вона формувала вигідні умови для створення поселень, де компактно проживали русини (українці), румуни, німці, поляки, євреї, словаки, сприяла економічному розвитку регіону. Це, в свою чергу, створювало такий етнополітичний клімат, який не міг становити загрози загальнодержавній безпеці Австро-Угорській імперії.
Буковина перетворювалася на край, в якому більшість переселенців, що прибували сюди у ХVІІІ-ХІХ ст. з різних місць Центральної Європи, творили свою специфічну національну свідомість. Повставала спільна батьківщина багатьох народів, що розташувалися на стику різних «світів», так званого «західного» і «східного», слов’янського, романського і германського. Формувався регіон, в якому поруч співіснували різноманітні релігії та традиції. Народжувався багатокультурний простір, що характеризувався все більш поглибленим взаємопроникненням елементів властивих окремим націям, які називали своєю батьківщиною Буковину. Можна погодитися з думкою професора Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Анатолія Круглашова, який в одній зі своїх наукових розвідок так охарактеризував цей феномен: «Мешканці краю були носіями не тільки етнічної, а пізніше національної ідентичності, а й усвідомлювали себе власне буковинцями й гордо наголошували на своїй регіональній ідентичності». Створювалася специфічна єдність у різноманітності. Сформувався суспільно-культурний устрій, в якому повага до своєрідності регіону не заперечувала толерантних стосунків поміж представниками різноманітних етнічних груп.
Історично склалося так, (ще з австрійської доби), що національні громади мали свої чисельні громадські організації – освітні, культурологічні, молодіжні, спортивні, професійні тощо. Їх діяльність гуртувалася у відповідних Національних домах. Українці малі свій Народний дім навпроти вірменського католицького костелу, румуни – біля Ратуші, євреї – на сучасній Театральній площі, поляки та німці, один навпроти іншого – на вулиці Панській, нині Ольги Кобилянської.
Було за звичай, коли буковинці, які не вміли навіть читати і писати, спілкувалися між собою як мінімум п’ятьма мовами – німецькою, українською, румунською, польською, єврейською. І це без примусу, а перш за все з поваги до свого сусіда і, безумовно, у зв’язку з доволі продуманою етноекономічною політикою австрійської адміністрації. Такий етнонаціональний, конфесійний клімат об’єктивно стимулював процес формування високої громадської, політичної відповідальності мешканців за долю рідного краю. І сьогодні ці традиції є базовими при визначенні позиції національних громад краю щодо російсько-української війни. Поляки є громадянами України, які відстоюють незалежність своєї країни у боротьбі з російським агресором.
Розквіт Буковинської Полонії припадає на другу пол. ХІХ – поч. ХХ ст., коли в краї налічувалося майже 50 000 поляків. На Буковині їх цінували за високий професіоналізм, як у робітничому середовищі, так і серед інтелігенції. Багато польських імен стали невід’ємною частиною життя Буковинської спільноти. Скажімо, неможливо уявити собі Чернівців без почесного громадянина, почесного бургомістра міста Антона Кохановського, якого називають Батьком міста. Він тривалий час був бургомістром Чернівців, очолював Буковинський ландтаг – Сейм, представляв регіон і в австрійському парламенті. Власне за його каденції було відкрито університет у Чернівцях, побудовано театр на кшталт віденського. Знані не лише на Буковині, а й у Європі, художниця Августа Кохановська, артистка світового рівня Гелена Моджеєвська… Цей перелік можна було б продовжувати.
Перед Першою світовою війною на терені Буковини діяли чисельні громадські організації поляків – учительські, культурологічні, спортивні, молодіжні, власне так, як і в інших національних громадах. Це було характерною особливістю Буковини. Після Першої світової війни значна частина поляків повернулася до своєї відродженої історичної батьківщини.
З 45 000 поляків (на всій Буковині) перед 1944 р. на Північній Буковині залишилось біля 5 000. В тому числі в Чернівцях – біля 2,5 тис. З приходом Радянської влади Польський народний дім був закритий, а бібліотека, найбільша польська бібліотека в Румунії, була розпорошена й розкрадена. Припинили діяльність польські громадські організації. До речі, в такій ситуації опинилися й інші національні громади краю, у тому числі і найчисельніша – українська.
З початком перебудови в СРСР розпочалось відродження національно-культурологічного руху в області, як і в Україні в цілому. Обласне Товариство польської культури ім. Адама Міцкевича повстало 1989-го. Головним завданням його голови та правління, за Статутом, була організація роботи Товариства на терені всієї Чернівецької області та забезпечення організаційно-правничих умов функціонування обласного Товариства, осередків у Сторожинці, смт Тереблеч та сіл Панка, Нижні Петрівці, Стара Красношора, самодіяльних творчих колективів, Дому Польського у Чернівцях та Панці.
У своїй діяльності громадська організація «Обласне Товариство польської культури ім. Адама Міцкевича» керується гаслом яке було надруковано у редакційній статті першого номеру «Gazety Polskiej», що виходила в Чернівцях від 1883-го до 1914 року: «My Polacy chcemy być w Państwie, w którym żyjemy - elementem jego porządku, spokoju i społecznej zgody».
Польська громада Північної Буковини за переписом 2001 року налічувала біля 5 000 осіб, в тому числі в Чернівцях – 2300. У Товаристві до широкомасштабної агресії росії проти України налічувалось майже 440 членів. На сьогодні ця кількість дещо зменшилась з об’єктивних причин.
Із відродженням незалежності України створилися умови для впровадження польської мови до шкіл у селах, де компактно проживають поляки, це – Стара Красношора, Нижні Петрівці, Панка, Сторожинець. Була відкрита польська недільна школа при гімназії №3 у Чернівцях. Тепер це Польський культурно-освітній центр при ліцеї №10. Товариство від початку свого заснування, активно працює над відродженням і розвитком польської освіти та самобутньої польської культури.
Важливою подією в культурному житті Буковини було посвячення і офіційне відкриття частини історичного Польського Дому в Чернівцях у 1997 році, а згодом, у 1999-му, – посвячення і відкриття бібліотеки при Польському домі у Чернівцях. У 1998-му Польський дім було відновлено й у селі Панка.
У 2002 році після капітального ремонту та реконструкції Польського дому в Чернівцях (вул. Ольги Кобилянської, 36), Товариство і громадськість міста урочисто відзначили 100-річчя Польського народного дому, який отримав подяку від Папи Римського Яна Павла ІІ з його особистим підписом.
Розвиток науково-дослідної співпраці, зростання контактів між школами та вищими учбовими закладами Буковини і Польщі стимулювало створення у 2007 році Чернівецьким національним університетом ім. Юрія Федьковича та Товариством польської культури ім. Адама Міцкевича Центру «Східна школа польських студій імені Антона Кохановського». Цей Центр базується на факультеті історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ.
Того ж року відбулась ще одна непересічна подія. Намагання правління обласного Товариства польської культури ім. Адама Міцкевича відродити видання польськомовної газети було підтримано такими загальнопольськими організаціями, як Stowarzyszenie «Wspólnotа Polska», фундаціями «Pomoc Polakom na Wschodzie» i «Wolność i Demokracja». Буковинська Полонія, мешканці області у вересні 2007-го отримали перший номер «Gazety Polskiej Bukowiny» – наступниці «Gazety Polskiej», яка виходила в Чернівцях ще від 1883 року.
Сучасна діяльність польської громади Чернівецької області реалізується, як ми вже зауважували, через Громадську організацію «Обласне Товариство польської культури ім. Адама Міцкевича» та її відділення у Сторожинці, Панці, Нижніх Петрівцях, Старій Красношорі, Тереблечі.
ІІ. Діяльність Товариства в умовах російсько- української війни суттєво змінилась, але не завмерла. Чому змінилась?
По-перше, була обмежена не лише діяльність самодіяльних фольклорних колективів, а й їхнє реальне функціонування, яке передбачає регулярні репетиції, виступи. Певна частина учасників виїхала з України. Колективи змушені були припинити виїзди на фестивалі до Польщі, Румунії, зокрема брати участь у щорічному Міжнародному фестивалі «Буковинські зустрічі» («Bukowińskie Spotkania»), який подорожує по країнах Європи де проживають буковинці. Традиційно фестиваль розпочинався у Польщі, в Ястровю і Пілі, далі колективи виїжджали до Румунії, Угорщини, Словаччини, Молдови. Виступи завершувалися у Чернівцях, столиці Буковини. На частини фестивалю поза межами України організатори завжди запрошували польські самодіяльні колективи, які функціонують при Товаристві. Маємо 6 фольклорних колективів – два дитячих, «Квіти Буковини» (Чернівці) та «Долинянка» Стара Красношора (Stаra Huta), один молодіжний, «Буковинські кольори» (Чернівці) і три дорослих, «Вянечек» Нижні Петрівці (Dolne Piotrowce), «Долина Серету» (Тереблеч) та «Ехо Пруту» (Чернівці). Два дитячих колективи, «Квіти Буковини» та «Долинянка», а також «Вянечек» та «Ехо Пруту» отримали високу польську відзнаку – «Заслужений для польської культури». Варто також зауважити, що через часті повітряні тривоги, обстріли ракетами та дронами, була обмежена участь у внутрішньо-українських культурних заходах – фестивалях, конкурсах, тощо.
По-друге, стали досить обмеженими контакти з закордонними делегаціями різних рівнів, у тому числі і з самодіяльними колективами, які щорічно приїздили до нас. З відомих причин більшість колективів з Польщі, Румунії не наважуються приїжджати у Чернівці та до Чернівецької області. Хоча деякі, котрі вже довгі роки, спільно з нашими колективами, брали участь у фестивалі «Буковинські зустрічі» наважувалась відвідувати Буковину. Ось і минулого 2024 року, у жовтні на заключному концерті Міжнародного фестивалю «Буковинські зустрічі» в Чернівцях брали участь два польські і два румунські колективи. Після гала-концерту вони традиційно зібралися у Польському народному домі та виступили перед чернівчанами. Тут же демонстрували свою творчість колектив Товариства польської культури «Ехо Пруту» та український – «Чернівчанка».
У цих досить складних умовах, Товариство продовжує співпрацювати з польськими громадами Південної Буковини та Союзом поляків Румунії, його часописом «Polonus». Делегації Товариства щорічно, наприкінці серпня виїжджають на запрошення Правління Союзу до Сучави на святкування Днів польської культури в Румунії. Одночасно в ці дні відбуваються і наукові конференції.
По-третє, досить суттєво було обмежене багатопланове співробітництво Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича з університетами Польщі, скоротилася кількість літніх шкіл для студентів із вивчення польської мови, історії та культури Польщі, відчутно згортається студентський обмін, стажування наукових кадрів. А наш університет має найбільше договорів про співпрацю саме з польськими університетами.
Але варто зауважити, що діяльність Товариства та інших національних громадських організацій не завмерла. Свою активність вони переключили на волонтерську діяльність, гуманітарну допомогу переселенцям, а найголовніше – допомогу фронту та Збройним силам України. Продовжується викладання польської мови у державних школах, фольклорні колективи виступають на різних заходах, які організовують і Товариство, і органи місцевого самоврядування. У школах де викладається польська мова, діти разом з учителями готуються до Святого Миколая та інших релігійних та державних свят.
Доцільно відзначити кілька важливих напрямків роботи. По-перше, майже за три роки війни у Польському народному домі, членами Товариства було виготовлено і передано для підрозділам ЗСУ понад 300 маскувальних сіток та 150 комплектів для маскувальних костюмів. Товариство своїм коштом закуповує матеріали для в’язання сіток та виготовлення маскувальних костюмів. Варто наголосити, що поруч із поляками в нашому Народному домі працюють і українці, румуни, представники інших національностей. Волонтери отримали подяки від командування військових підрозділів.
Протягом 2022-2024 років обласне Товариство та його відділення в селах отримували різноманітну допомогу від Товариства «Спільнота польська» (Stowarzyszenie «Wspólnota Polska, Warszawa»), Фонду «Свобода і Демократія» (Fundacja «Wolność i Demokracja», Warszawa), Фонду Допомога Полякам на Сході (Fundacja Pomoc Polakom na Wschozie, Warszawa); Союзу поляків в Румунії/Związku Polaków w Rumunii, Сучава. Отримані продукти харчування (м’ясні та рибні консерви, сири, чай, кава, цукор), вітаміни та противірусні ліки Товариство відправляє бійцям ЗСУ. Невелику частину допомоги правління розподіляє між ветеранами Товариства.
Незважаючи на активну фазу російсько- української війни, яка триває вже понад три роки, обласне Товариство та його відділення, відзначають як релігійні свята – Різдво, Великдень, так і національні свята своєї прабатьківщини – День Конституції 3 травня та 11 листопада, День Незалежності Польщі. Ось і цього року відбулися святкові заходи у школах Панки, Старої Красношори, Нижніх Петрівців, Тереблеча. Фольклорний колектив «Ехо Пруту» з Чернівців, гостив з концертом у Сторожинці. Перед молитвою у місцевому костелі Св. Анни були покладені квіти до Хреста, спорудженого на честь учасників Січневого повстання 1863- 1864 років на землях колишньої Речі Посполитої. Пам’ятаємо, що разом із поляками у повстанні брали участь литовці, білоруси й українці.
Делегації від Товариства разом із ксьондзами Анатолієм Шпаком, Станіславом Смольчевскім, Кшиштофом Сапальським традиційно, щороку виїжджають на цвинтар у селі Рідківці (Раранча), де поховані польські легіонери, які загинули під час Першої світової війни, 1915 року під Рокітною та битвах під Раранчою. Цього року ми знову молились на могилах польських воїнів, які так далеко від своєї батьківщини, боролись за її незалежність. А поряд вже є кілька могил українських воїнів, мешканців цього села, які загинули на сьогоднішній російсько-українській війні, відстоюючи незалежність України.
Така сумна і в той же час героїчна плата наших народів за Незалежність своїх країн.
Щоб відчути морально-психологічну ситуацію у відносинах між людьми, яку сформувала війна, у їх оцінках щодо подій в Україні варто прочитати в оригіналі один з листів, які ми часами отримуємо з нашої Прабатьківщини:
«Drodzy Przyjaciele z Czerniowiec …
Chcieliśmy przekazać Wam i wszystkim mieszkańcom Ukrainy, nasze wyrazy solidarności i wsparcia w tych tak trudnych chwilach. Mocno wierzymy w to, że Ukraina obroni swoją niepodległość i pozostanie wolnym, demokratycznym krajem.
Przedwczoraj uczestniczyliśmy z żoną w zorganizowanej w naszym mieście Brzeg – województwo Opole, manifestacji poparcia dla Ukrainy. Mieszkańcy Brzegu organizują zbiórkę potrzebnych dla Ukrainy, środków opatrunkowych, leków, żywności itp.
Nasza córka, która z rodziną mieszka we Wrocławiu, i jej koleżanka z Kazachstanu, pomagają jako woluntariuszki na dworcu kolejowym we Wrocławiu w udzielaniu pomocy dla uchodzców z Ukrainy. Na apel Episkopatu Polskiego Koscioła, organizowane są w kościołach zbiórki pieniędzy na pomoc dla uchodzców z Ukrainy. Działa wiele organizacji i osób prywatnych na rzecz pomocy dla Ukrainy. To bardzo budujące, bo wszyscy rozumiemy jakie nieszczęście spotkało Ukrainę i jej mieszkańców ze strony rosyjskiego agresora. Cieszymy się bardzo, że NATO, Unia Europejska i wiele krajów na świecie tak zdecydowanie pomaga Ukrainie i tak mocna piętnuję agresję Putina.
Pozdrawiamy serdecznie, Jan Lewosz z rodziną i przjaciólmi».
Стаття не дає можливості висвітлити у всіх подробицях життя поляків Північної Буковини та Чернівецької області, діяльність Громадської організації «Обласне Товариство польської культури ім. Адама Міцкевича» в умовах російсько-української війни, активна фаза якої триває понад три роки. Тому пропонуємо читачеві звернутись до послуг інтернет сайту Товариства www.bukpolonia.cv.ua. Доповнюємо статтю фотографіями життєдіяльності поляків Чернівецької області та Товариства в ці трагічні для України роки…
Wladys;aw STRUTYŃSKI –Polska społeczność BukowinyPółnocnej. życie codzienne i działalność podczas wojny rosyjsko-ukraińskiej
Abstrakt
Problem działalności organizacji społecznych wspólnot narodowych na Ukrainie stał się niezwykle aktualny w związku z początkiem rosyjskiej agresji na dużą skalę. Szczególne znaczenie zyskał on w zachodnich obwodach Ukrainy, gdzie działają liczne stowarzyszenia polskie, rumuńskie, węgierskie, żydowskie, niemieckie. W proponowanym artykule autor posługuje się przykładem życia Polonii Północnej Bukowiny oraz działającej tam organizacji pod nazwą „Obwodowe Towarzystwo Kultury Polskiej im. Adama Mickiewicza” opisuje ich działalność w warunkach 282 Владислав Струтинський wojny rosyjsko-ukraińskiej. Wprowadza czytelnika w dzieje małego wielonarodowego regionu nad Prutem, Seretem, niedaleko Suczawy i Mołdowy, położonego pomiędzy Karpatami Wschodnimi a środkowym biegiem Dniestru. Okres rozkwitu Polonii Bukowińskiej przypada na drugą połowę XIX – początek XX wieku, wtedy mieszkało tu ok. 50 tys. Polaków. Przed I wojną światową na terenie Bukowiny działały liczne organizacje społeczne Polaków – oświatowe, kulturalne, sportowe, młodzieżowe, podobnie jak w środowisku innych wspólnot narodowych. Po 1944 r. na Bukowinie Północnej pozostało ok. 5 tys. Polaków, w tym ok. 2,5 tys. w Czerniowcach. Obwodowe Towarzystwo Kultury Polskiej im. Adama Mickiewicza powstało w 1989 r. Główne obszary działalności – odrodzenie kultury polskiej i sprzyjanie poszerzeniu nauczania języka polskiego w szkołach i na Uniwersytecie. Działalność Towarzystwa w warunkach wojny rosyjsko-ukraińskiej uległa znaczącym zmianom. Ograniczono wyjazdy zespołów do Polski na festiwale międzynarodowe, wymianę delegacji, wielopłaszczyznową współpracę Uniwersytetu Narodowego im. Jurija Fedkowycza w Czerniowcach z uniwersytetami w Polsce. Warto jednak zaznaczyć, że działalność Towarzystwa po rosyjskiej agresji nie zamarła. Część Polaków wyjechało, ale ci co pozostali bardzo aktywnie włączyli się w obronę swego państwa, korzystając z licznych kontaktów w Polsce rozwinęli wolontariat, działalność humanitarną, a także, co najważniejsze, pomoc dla walczącej armii ukraińskiej. Szczegółowe informacje na ten temat na stronie internetowej Towarzystwa www.bukpolonia.cv.ua Słowa kluczowe: Polska społeczność Północnej Bukowiny, Organizacja Społeczna „Obwodowe Towarzystwo Kultury Polskiej im. Adama Mickiewicza”, Czerniowce, Ukraina, Polska, agresja rosyjska.
Владислав СТРУТИНСЬКИЙ,
доцент кафедри
міжнародних відносин та суспільних комунікацій
факультету історії, політології та міжнародних відносин
Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича
