Георгій БОТА
- Батько йде ! Батько йде ! – почув Міхай Іліка жваве збудження - відлуння людської бесіди торговців Ринкової площі Ringplatz, що перед Ратушою Черновіц.
- Бургомістр - пан Кохановський йде ! – знявши капелюха, повідомив сусід по прилавку та односельчанин з Горечого Урбану Петря Кауля.
Нарешті і Міхай побачив очільника міста і також зняв свого солом’яного капелюха.
- Що вартують ваші червонобокі яблука ? – запитав Антон Кохановський барон фон Ставчанський українською.
Міхай розгубився. Він уперше побачив так зблизька бургомістра і на мить Бог відняв йому мову. У голові зашуміло: «сам начальник міста до мене забалакав – батько всіх черновіцян !» - подумав Іліка.
Побачивши, що продавець завмер, Кохановський повторив те саме питання румунською:
- Cât costă merele dumneavoastră, domnule ?
Хоча Міхай добре розмовляв українською, але почувши з уст бургомістра рідну мову – «протверезився». Іліка відповів, по чому продає фрукти і простягнув Ставчанському барону одне яблуко:
- Скоштуйте, пане бургомістре, вони такі солодкі, як мед !
Антон Кохановський широко відкрив рот і вкусив своїми зубами яблуко. Міхай Іліка побачив, як по бороді «батька міста» потік сік та із захопленням дивився йому в рот.
- Саме такі яблука, я їв у дитинстві у себе в Ставчанах! Яка смакота ! А як вони пахнуть – солодкий аромат моєї юності ! – ніяк не міг вгамувати свій подив очільник Черновіц.
Барон витягнув з кишені піджака пулярес і запитав продавця з Горечого Урбану, чи може він придбати яблука разом з кошиком, щоб його помічник міг донести їх до сесійної зали Ратуші.
Пан Антон хотів пригостити своїх колег-депутатів міської ради та вразити їх соковитими фруктами свого дитинства.
Міхай Іліка продав яблука разом з кошиком. Кохановський потиснув йому руку та поцікавився:
- Звідки ви, пане, і як вас звати ?
- Я з Горечого Урбану, пане бароне ! А звуть мене Міхай, Міхай Іліка ! – гонорово відповів селянин.
Йдучи дорогою з міста додому, чоловік не міг не натішитися, що розмовляв із самим бургомістром Кохановським. Він крокував «солдатським маршем» та час від часу підносив долоню правої руки до носа, яка досі пахнула парфумами від вельмишановного пана.
- Коби борзо дійти додому поки дух бургомістра ще чутно ! – говорив сам до себе Іліка.
Він так хотів похвалитися дружині та своїй красуні доньці Маріоарі, що сам бургомістр потиснув йому руку.
- Чуєш, Васіле, я розмовляв з Антоном Кохановським! Він у мене яблука купував! Він потиснув мені руку та обійняв мене! – трішки прибрехав Міхай, щоб вразити знайомого односельчанина, якого він зустрів по дорозі вже в селі.
Через декілька хвилин чоловік зустрів також свою сусідку Маріцу, яка йшла до кумпаратії Єцька Штільмана на Горечому Урбані.
- Ади, Маріцо, йду з Черновіц від самого бургомістра: ніс йому кошик яблук! Бігме не брешу, чисту правду кажу! Ось понюхай мою долоню, це він потиснув мою руку і на прощання поцілував в обличчя з обох боків! Як не віриш – запитай Петра Каулю, він все бачив! – додаючи трішки «фарб», щоб бути більш переконливим у своїй розповіді, сказав Міхай Іліка.
Дома, лише зайшовши на подвір’я обійстя, чоловік одразу почав розповідати рідним історію зустрічі з бургомістром. Міхай дав понюхати дружині та 18-річній доньці Маріоарі свою долоню, яка ще пахла квітковим ароматом та почав дуже шкодувати, що взяв гроші за яблука від такого шановного пана.
- Тре було, дати йому той кошик з яблуками за дурно! Чо я не второпав це тоді? Диви, кіко яблук ще на дереві є! – показуючи на крону величезної яблуні, зауважив чоловік.
Всі у Горечому Урбані тільки і говорили про зустріч Міхая Іліки з бургомістром Антоном Кохановським. Цю історію переповідали в селі, хто як хотів. Вона вже обросла «мохом неймовірності». Іноді, навіть, важко було повірити в те, що розповідали, але факт зустрічі, підтверджений односельчанином Петрем Каулею, мав місце і нічого тут не вдієш.
Почуваючи себе на хвилі популярності Міхай вирішив, що цю подію потрібно увіковічити. Іліка пішов до сусіда Никанора Воронку, який гарно знав малювати і замовив картину, як бургомістр тисне йому руку на фоні кошика з червонобокими яблуками.
Незважаючи на піднесений настрій останніх днів після сенсаційної зустрічі Міхайя з бароном на Ринковій площі, батько красуні Маріори мав і одну серйозну гризоту: до його доньки сватався парубок з Горечого Урбану Матвій Унгурян. Цей хлопчина вже рік переконував вуйка Міхая, щоб той віддав за нього заміж свою доньку, але безуспішно: старий «уперся рогом» і не хотів про це навіть чути. А діло було ось у чім. Давно-давно, в роки молодості Маріоариного батька, а вірніше, коли її мама Санхірука дівочила до неї ходив батько цього хлопця. Тому Міхай Іліка, тримаючи образу на колишнього кавалера своєї дружини, був категорично проти, щоб той став його сватом. Як кажуть – хоч трісни!
Молода пара не знала вже, що робити?! Матвій йшов просити місцевого священика би той вплинув на батька дівчини, аби дозволив їм побратися. Але Іліка був впертим і невблаганним.
- Шо*, немає інших парубків в Горечому Урбані ?! Ади, хлопець Мельничука, що на Пруті млин має, чом тобі не пара?! – кричав сердито Міхай Іліка на доньку, коли та просила його дозволити побратися з коханим парубком Матвієм Унгуряном.
Одного разу закохані вирішили поїхати таймно від батька дівчини до самого бургомістра Антона Кохановського, щоб пояснити ситуацію та просити його би той допоміг уладнати це неподобство.
- Тільки пан барон Ставчанський може з’єднати нас ! – втішав Матвій свою красуню Маріоару, йдучи дорогою до Ратуші, де служив правдою і вірою громаді Черновіц «батько міста».
Молода пара чекала на сходах міської ради довгий час, оскільки очільник міста був зайнятий справами. А після того, як бургомістр звільнився, не допускали молодих людей до Ратуші через те, що Маріоара прийшла з дому босою до Черновіц та було не гоже заходити у таке приміщення босоніж.
Почувши від помічників, що привело цю молоду пару до Антона Кохановського, барон витягнув з кишені грошей та розпорядився терміново купити дівчині взуття, щоб вона могла зайти до нього у Ратушу.
Бургомістр довго слухав Матвія та Маріоару. Барон то плакав разом з дівчиною та парубком, то сміявся від почутої історії з упертим батьком. Він згадав того чоловіка з Горечого Урбану, у якого купував яблука і на прощання звернувся до молодят:
- Діти мої, йдіть додому! Все буде добре!
Через декілька днів з Чорновіц до Міхая Іліки приїхала карета, з якої вийшов поважний чоловік у чорному костюмі з високим циліндром на голові.
- Ви, пан Іліка? - запитав незнайомець.
- Так, пане, це – я ! – відповів наляканий несподіваним візитом чужинця Міхай.
- Я прийшов до вас за дорученням пана бургомістра Антона Кохановського барона фон Ставчанського ! Він передає вам і вашій родині найщиріші вітання, дякує вам за смачні яблука і просить, щоб ви не забули запросити його на весілля вашої доньки, пане Міхаю!
Від почутого у Іліки почали підкошуватися ноги. Він не міг повірити, що до нього на весілля завітає сам бургомістр!
- Санхіруцо, той Матвій Унгурян не передумав женитися на нашій Маріоарі? – несподівано запитав батько дівчини, - передай, щоб у неділю прислав сватів: робимо «логодну» - питимемо слово !
Такого весілля в Горечому Урбані не було «від коли світ і сонце». Все село зібралося, аби подивитися на молодих та на вельмишановного гостя пана Кохановського - «батька всіх черновіцян».
