Із вересня минулого року парафіяльний костел Пресвятого Серця Ісуса в Чернівцях має нового настоятеля. Ним став о. Єжи Бжуска, SJ. Окрім діяльності на благо парафії, він також розпочав чернечу місію як магістр новіціату. Пропонуємо нашим читачам розмову з отцем Єжи.
— Насамперед прошу отця пояснити, що таке новіціат і яка роль магістра?
— Новіціат — це період введення кандидатів у чернече життя. Під керівництвом магістра новіції поглиблюють свій зв’язок із Господом Богом, вчаться правильно розпізнавати своє покликання, входять у спільнотне життя, ознайомлюються з правом і місією конкретного чернечого згромадження, проходять різноманітні практики та апостольський досвід тощо. Період новіціату завершується складанням перших чернечих обітниць. Право прийняття до новіціату належить провінціалу.
У Товаристві Ісуса Україна пов’язана з польськими єзуїтами, які мають новіціат у Гдині. Однак через воєнні обмеження Генеральний настоятель ордену ухвалив рішення відкрити новіціат в Україні, зокрема в Чернівцях. Новіцій В’ячеслав походить із греко-католицької родини та вже здобув богословську освіту у Львові. Оскільки він добре вивчив польську мову, формаційні заняття проводяться саме нею.
— Відомо, що 2026 рік є Роком Пресвятого Серця Ісуса. Як цей рік відзначається у вашому костелі та які урочистості плануються в Чернівцях?
— Рік Серця Ісуса пов’язаний із культом і набожністю до Пресвятого Серця Господа Ісуса. Це поклоніння нагадує про безмежну любов і милосердя Христа, даруючи вірним численні ласки та благословення. Для багатьох людей воно є джерелом надії, потіхи та духовної підтримки в повсякденному житті.
Його культ пов’язаний із об’явленнями Христа святій Малгожаті Марії Алякок у Пара-ле-Моньяль у Франції. Об’явлення розпочалися у 1673 році та тривали 18 місяців. 16 червня 1675 року Ісус Христос доручив святій Маргариті встановити в першу п’ятницю після октави Божого Тіла свято на честь Пресвятого Серця. Своїм почитателям Ісус дав дванадцять обітниць, серед яких — благодать миру в родинах і розрада в стражданнях. Він також пообіцяв, що той, хто протягом дев’яти послідовних перших п’ятниць місяця прийматиме Святе Причастя як відшкодування за власні гріхи та гріхи людства, не помре без освячувальної благодаті.
Культ Божого Серця спочатку поширювався в монастирях, особливо у Франції. Однак тривалий час Апостольська Столиця не давала згоди на встановлення такого свята в Церкві. Переломний момент настав у 1764 році, коли польські єпископи надіслали до Апостольської Столиці меморіал, у якому обґрунтували запровадження цього свята на основі теології та історії. 6 лютого 1765 року Папа Климент XIII погодився на встановлення цього свята в Королівстві Польському та в Римі. У своєму рішенні він зазначив, що це свято має сприяти оновленню серед вірних пам’яті про Божу любов. На всю Латинську Церкву це святкування поширив Папа Пій IX 23 серпня 1856 року.
Поет і священник Ян Твардовський говорив: «Серцю Ісуса не були потрібні ні гроші, ні золото. Йому було потрібне інше серце (…) Набожність до Серця Ісуса є поверненням до сердечних почуттів віри, до розмови з Другом».
Урочистостям відкриття Року, присвяченого Пресвятому Серцю Ісуса в Україні, головував Апостольський нунцій архієпископ Вісвальдас Кульбокас. Єпископ Віталій Скомаровський, голова Конференції єпископату Римсько-католицької церкви в Україні, передав усім дієцезіям образи Пресвятого Серця Ісуса.
У Чернівецькому деканаті відкриття Року Серця Ісуса відбулося 7 лютого в Садгорі. Тоді кожна парафія отримала образ Серця Ісусового, призначений для паломництва від дому до дому. У нашій парафії мандрівка образу від родини до родини починається щонеділі й триває до суботи. Упродовж тижня родина вшановує Серце Боже, віддає себе під Його опіку, використовуючи молитви зі спеціально підготовленого молитовника. Деякі сім’ї запрошують рідних, сусідів або друзів, щоб разом переживати цей молитовний час. У суботу, повертаючи образ до костелу, родина бере участь у Святій Месі, яка відправляється в її намірі, а в неділю образ передається наступним парафіянам.
Іншою важливою подією в нашій парафії стало встановлення реліквій святого Клавдія де ла Коломб’єра (1641–1682). Варто зазначити, що цей святий єзуїт був духовним наставником святої Маргарити Марії Алякок. Сам Ісус під час об’явлень вказав його святій черниці як того, хто допоможе поширювати це набоженство та сприятиме встановленню свята в Універсальній Церкві.
Реліквії (на фото настоятель тримає їх у руках) ми отримали від єзуїтів із санктуарію святого Клавдія в Пара-ле-Моньяль. Їх встановлення в Чернівцях здійснив настоятель Краківської провінції Товариства Ісуса отець Ярослав Пашинський наприкінці Великого посту — 23 березня 2026 року.
Найважливішою парафіяльною урочистістю цього Року Пресвятого Серця Ісуса стане храмове свято, яке відбудеться 12 червня 2026 року о 12:00, на яке щиро запрошуємо всіх.
— Повернімося до душпастирського служіння настоятеля в Чернівцях. Чи Ви самі обрали служіння в нашому місті, чи це було запропоновано в межах ротації?
— До України я приїхав минулого року. Спочатку почав служіння вірним польського походження у парафії святої Анни в Хмельницькому, в Гречанах. Там же я розпочав вивчення української мови, яка мені дуже подобається. Під час весняної візитації отець-провінціал Ярослав Пашинський повідомив мені, що наступною моєю місією стануть Чернівці. Це стосувалося як парафії, так і новостворюваного новіціату, про який я вже згадував.
Зазвичай, коли провінціал скеровує нас до нової місії, він запитує про нашу готовність. На це запитання я відповів ствердно — і тому сьогодні я тут.
— Прошу отця коротко ознайомити читачів нашої газети з найважливішими подіями свого життєпису. Звідки Ви походите? Де народилися, ким є Ваші батьки, чи маєте братів і сестер? Де навчалися?
— Я народився у місті Новий Сонч. Це місто розташоване в Малопольському воєводстві. Мої батьки — Адам і Броніслава Бжоска — уже померли, нехай Господь упокоїть їх душі. Я маю сестру і двох братів. Вони мешкають у Новому Сончі. Їхні діти, які вже мають власні сім’ї, проживають у Кракові.
Я закінчив технічну школу, а згодом, уже в ордені, здобув філософсько-богословську освіту в Кракові та Варшаві, а також спеціалізацію з богослов’я духовності в Римі.
— Які іноземні мови знаєте? Чи служили Ви за межами Польщі? Чи були у Ватикані?
— На це запитання я люблю відповідати, що жодної мови не знаю досконало — і частково це правда, бо навіть у рідній польській іноді маю сумніви, чи висловлююся правильно. Щодо іноземних мов, найкраще володію італійською та румунською.
Італійську я опанував під час дворічної праці в єзуїтському навчальному закладі в Палермо на Сицилії та під час навчання в Римі. У той період також співпрацював із польською редакцією ватиканського видання L’Osservatore Romano, завдяки чому регулярно відвідував Ватикан.
Після завершення навчання я повернувся до Польщі лише на два роки, а вже у 1995 році вирушив до Румунії, де залишався протягом 19 років. Більшу частину цього часу я провів у Клуж-Напоці, займаючись формацією молодих єзуїтів, душпастирством молоді та керуванням реколекційним домом. Це також був період відновлення єзуїтських структур, адже попередні були знищені в комуністичну добу. Будівельними роботами та організацією духовного центру я займався переважно в Яссах.
Частину формації я проходив у Саламанці (Іспанія), де опанував іспанську мову. Також розпочав вивчення новогрецької мови під час дворічного служіння серед поляків в Афінах, але досяг лише базового рівня.
Останні шість років перед приїздом в Україну я працював у Чикаго в польському єзуїтському Санктуарії Пресвятого Серця Ісуса. Варто зізнатися, що хоча англійську почав вивчати ще під час навчання в Польщі, так і не опанував її добре, адже душпастирська праця в Чикаго відбувалася польською мовою.
— Чи читаєте світську художню літературу? Хто Ваші улюблені автори?
— Найчастіше я звертаюся до літератури, пов’язаної з моїм священничим і чернечим служінням — духовної, біблійної та богословської. Якщо ж говорити про світську художню літературу, то із задоволенням повертаюся до творів Генрика Сенкевича: «Quo vadis», «Хрестоносці», «Трилогія», «В пустелі та в джунглях».
Мені близький його спосіб зображення героїв, їхніх емоцій, вибору між цінностями, внутрішніх конфліктів, а також поєднання серйозних тем із легкістю та гумором. Саме це робить його книги такими, що не набридають навіть при повторному читанні.
— Ви ще молодий чоловік. Чи займаєтеся спортом?
— Якщо говорити про «молодість», то мені вже 66 років. А мої основні фізичні вправи — це бігання сходами вгору і вниз. Це зазвичай і підтримує мене у формі.
— Яке враження справили на Вас Чернівці?
— Я вперше відвідав Чернівці приблизно 20 років тому. Тоді отець Станіслав Смольчевський, який служив у Кіцмані, показав мені місто і костел Пресвятого Серця Ісуса ззовні. У той час тут ще містився державний архів, а отець Станіслав мріяв, щоб храм і монастирський дім були повернуті та відновлені.
Місто справило на мене велике враження. Воно має особливу красу і значний потенціал, який лише чекає на свій розвиток. Тому я з радістю сприйняв звістку про призначення сюди.
— Держава Польща виділила 350 000 злотих на реставрацію костелу Пресвятого Серця Ісуса в Чернівцях. Чи вистачить цієї суми? На що планується її спрямувати?
— З боку ордену відповідальним за координацію реставраційних робіт є отець Єжи Задворний (брат Джорджо). Після торішніх робіт на фасадній вежі та шпилі нинішній етап передбачає відновлення бічної частини храму з боку парку. Уже встановлено риштування.
Це тривалий процес: спочатку необхідно повністю зняти старе покриття, нанести перший шар штукатурки, і лише приблизно через рік — другий. Окрім мурованих робіт проводяться також реставраційні роботи з відновлення кам’яних елементів.
Ми працюємо повільно, оскільки процес складний. Реставратори прагнуть використовувати матеріали, максимально наближені до тих, які застосовувалися під час будівництва храму. Їх важко знайти, і вони дорогі. Потрібні також вузькі спеціалісти, яких небагато.
Внутрішні роботи розпочнуться пізніше, коли з’явиться фінансування. Вони можуть виконуватися в будь-яку пору року. Усе це потребує значних коштів.
Хоча цьогорічна сума здається значною, у масштабі стану й розмірів храму вона покриває лише частину потреб. Слід також зазначити, що кожна державна дотація з боку Польщі доповнюється приблизно 60% внеском єзуїтів.
Віряни також роблять пожертви — часто це так званий «пожертва вдови», яка є особливо цінною, коли походить від щирого серця. За всі ці внески ми вдячні Богові та людям.
— Чого Ви побажали б читачам «Газети Польської Буковини»?
— Я радий, що в Чернівцях виходить така цікава польська газета. Читаю її із задоволенням. Бажаю подальшої творчої наснаги та, звичайно, стабільного фінансування — не лише з Польщі, але й від місцевої влади. А читачам — здоров’я, миру та довіри до Пресвятого Серця Ісуса. Мир і Віра сьогодні — найважливіші.
— Дякую за розмову.
Антоніна Тарасова
