День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни (відомий також як День вшанування Праведників народів світу) щороку відзначається в Україні 14 травня. Ця дата покликана вшанувати людей, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв у роки Голокосту.
Медаль «Праведник народів світу» є найвищою відзнакою Держави Ізраїль, яку присуджує Інститут пам’яті мучеників і героїв Голокосту Яд Вашем. Її вручають особам неєврейського походження, які свідомо й безкорисливо рятували євреїв від нацистського знищення. За даними Яд Вашем, почесне звання отримали 28 217 осіб із 51 країни світу, серед яких понад 2700 українців, у тому числі 12 буковинців. За цим показником Україна посідає четверте місце у світі.
У День вшанування Праведників народів світу в Чернівцях, у приміщенні Єврейського товариства на вул. Українській, 2, урочисто відкрили пам’ятну дошку на честь наших співвітчизників.
Серед постатей, які заслуговують на особливу шану та пам’ять, — відомий правник і бургомістр Чернівців 1941 року Траян Попович.
Напередодні урочистостей представники єврейської громади та Союзу українок Буковини відвідали румунське село Колаку поблизу Сучави, де знайшов вічний спочинок цей шанований румун. У селі, де мешкає трохи більше тисячі жителів, кожен може вказати дорогу до могили Праведника народів світу.
Квіти до могили Траяна Поповича на сільському кладовищі поклали від імені поважних гостей із Мюнхена, які прибули на Буковину, щоб узяти участь у відкритті пам’ятної дошки.
Голова Єврейського товариства в Чернівцях Шапса Авербух надав право відкрити пам’ятну дошку мюнхенському письменнику та громадському діячеві Віктору Фішману. Інженер-геофізик із міста Дніпро, доктор технічних наук, він працював в інституті проєктування металургійних заводів, очолював проєктний центр, є автором близько 30 патентів та понад сотні наукових і науково-популярних публікацій. У Німеччині Віктор Фішман мешкає понад 30 років.
Він є членом Європейської академії Януша Корчака (Europäische Janusz Korczak Akademie), яка реалізує освітні програми, що об’єднують людей різних національностей і віросповідань. Від перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну активно долучився до запуску програм підтримки та психологічної допомоги українським біженцям.
Громадський діяч, журналіст і письменник Віктор Фішман також організував і очолив у межах Академії Український жіночий літературний клуб імені Анни Франк у Мюнхені. Його заступниця Сидонія Москалюк, уродженка Вижниччини, яка також понад 20 років проживає в Мюнхені, розповіла про його самовіддану діяльність і численні ініціативи.
Пані Сидонія запросила присутніх на презентацію книги Віктора Фішмана «Wie Kinder in der Ukraine gerettet wurden» («Як рятували дітей в Україні»), що відбулася наступного дня у виставковій залі «Вернісаж» на вул. Ольги Кобилянської.
Водночас у приміщенні міського Єврейського товариства, під дахом якого діє кілька громадських організацій, відбулася тривала, змістовна й водночас дуже емоційно складна розмова про долі людей, чиї імена увічнено на пам’ятній дошці. До аудиторії звернулися: представниця Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в області Люба Нечипорук, голова громадської організації «Авів» Лев Клейман, президент Румунського товариства культури імені М. Емінеску Василь Бику, історикиня Ірина Яворська, громадська діячка та дослідниця Голокосту на Буковині Станіслава Житовська, президент австрійсько-німецького товариства «Відродження» Інга Вітталь, представниця єврейської громади області Олександра Онуфраш, Почесний консул Республіки Латвія в Чернівцях, голова благодійного фонду «Хесед Шушана» Ілля Хоч, парафіянин греко-католицької церкви Богдан Старощук, керівниця центру «Мюнхен–Чернівці» Лідія Анциперова, а також багато небайдужих чернівчан, серед яких були й студенти Чернівецького національного університету.
На завершення заходу Шапса Авербух наголосив, що громада продовжує досліджувати історії людей, яких можна зарахувати до Праведників народів світу. Адже збереження історичної пам’яті про таких постатей є важливим суспільним завданням, оскільки формує культуру взаємної поваги через усвідомлення трагічних сторінок минулого.
Наступного дня під час презентації згаданої книги її автор Віктор Фішман детально розповів про ідею створення зворушливих історій про порятунок єврейських дітей в Україні. Цікаво, що до підготовки цього видання долучилися учасниці Мюнхенського українського жіночого літературного клубу імені Анни Франк.
Усі вони — біженки, які через війну Росії проти України залишили свої домівки. Вони знають реалії війни не з книжок: пережили обстріли, втрату близьких, тижнями жили в підвалах без світла й зв’язку, а згодом були змушені виїхати за кордон, рятуючи своїх дітей. Саме тому тема порятунку єврейських дітей під час Другої світової війни виявилася для них особливо близькою та зрозумілою. Водночас усі есеї в книзі присвячені не лише самим врятованим дітям, а й долям тих, хто їх рятував.
Ізраїльський інститут Яд Вашем у Єрусалимі перед присвоєнням почесного звання «Праведник народів світу» ретельно перевіряє всі обставини кожної справи. Працюючи над есеями, автори зверталися до інституту з проханням надати дані про конкретних врятованих дітей та їх подальші долі.
Теми було розподілено так, щоб історії були пов’язані з містами, де народилися авторки есеїв. І хоча більшість із них не жила під час Другої світової війни, вони намагалися уявити трагедію, що розгорталася на знайомих їм вулицях, у парках і на площах.
Наприклад, Ольга Лук’ячкова з Дніпра добре пам’ятає місцевий ботанічний сад, де часто гуляла з друзями. Саме там німецькі окупанти викопали рів, у якому у вересні 1941 року розстрілювали євреїв. У її есеї з’являється образ, у якому жовте листя тополь падає на місце трагедії — на людей, змушених носити жовті зірки на одязі.
Тамара Язиковська з Дніпра назвала свій есей «Чи винні діти в нещастях світу?».
Автор із великою емоційністю розповідав і про інші літературні відкриття своїх співавторок — Марії Загоруйко з Маріуполя, Олени Гураль із Рівного та нашої землячки Сидонії Москалюк. Вони ретельно перевіряли кожен факт і деталь, вкладаючи у тексти власні переживання: трагедія Другої світової війни переплітається в їхній свідомості з особистими трагедіями сучасності — втратою близьких, руйнуванням домівок, розривом родинних зв’язків. Порівняння миру і війни проходить червоною ниткою через усі есеї, а минуле осмислюється крізь призму сьогодення.
Втім, ані час, ані газетний формат не дозволяють розповісти про все. Варто лише додати, що майже всі есеї були написані не професійними письменниками чи журналістами, а людьми, які лише починають свій літературний шлях.
Логічним продовженням презентації книги Фішмана стала презентація нового видання буковинської письменниці Софії Березіної — дослідниці історії видатних євреїв Буковини. Того дня вона представила свій восьмий збірник, підкресливши, що в усіх своїх виданнях зібрала історії про 1050 буковинських євреїв, які здобули світове визнання.
Авторка коротко зупинилася на постатях Моріса Горовіца, Ганса Ное, Бенджаміна Фондана та Зіґфріда Яґендорфа, які врятували близько 15 000 євреїв у 1941–1942 роках. Без сумніву, вони також заслуговували б на звання Праведників народів світу, однак Яд Вашем надає це звання лише особам неєврейського походження.
Під час заходу прозвучали щирі слова подяки авторам обох книг, присутні ставили запитання, однак, як зауважив Шапса Авербух, наближався Шабат, тож зустріч довелося завершити. Втім, інтерес до цих видань не згасне — читачі й надалі звертатимуться до них у спокійному, особистому читанні.
Шалом усім!
Антоніна ТАРАСОВА
