У Чернівцях історик Олександр Безаров представив книгу «Остання розпродана вистава. Історія єврейського театру імені Шолом-Алейхема (1945–1950)».
Як зазначає автор, ідея книги, що вийшла цього року у видавництві «Місто», виникла у 2018 році, коли він уперше зацікавився питанням закриття єврейського театру в Чернівцях. Це маловідомий факт в історії міста. Водночас це подія, що тривала п’ять років і завершилася знищенням театру внаслідок політики радянського антисемітизму.
Олександр Безаров – доктор історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича – зазначив, що в Радянському Союзі та в Україні майже ніхто не займався темою єврейського театру.
– Мене зацікавило, чому було закрито таку визначну й відому театральну трупу. Було важливо дослідити причини цього явища. Виявилося, що серед дослідників немає єдиної думки. Одні вважають, що причина полягала в нерентабельності театру, інші – що в антисемітизмі сталінської доби. Третя група дослідників пов’язує це з тим, що їдиш просто втратив популярність, а кількість глядачів зменшилася, – зазначив Олександр Безаров.
На думку науковця, єврейський театр у Чернівцях зник саме внаслідок політики антисемітизму. У 1949 році в СРСР залишилося лише чотири такі театри – у Мінську, Москві та Біробіджані, а Чернівці були останніми в цьому переліку.
Тому автор наголошує, що ідея книги полягає у реконструкції історії через дослідження того, що, за словами чернівецької дослідниці Наталії Шевченко, можна назвати єврейською Атлантидою, яка, на жаль, уже зникла. Він не є ані театральним критиком, ані істориком театру, не аналізує вистави чи акторську гру.
У своїй науковій роботі автор відтворює історію театру на основі джерел – неопублікованих архівних документів Чернівецького державного архіву, матеріалів обласної ради та публікацій місцевої преси. У той час у Чернівцях виходила лише одна обласна газета – «Радянська Буковина», тому не дивно, що Безаров майже п’ятдесят разів посилається на її матеріали.
Слід визнати, що за п’ять років існування єврейського театру така кількість публікацій свідчить про те, що значна частина мешканців Чернівців тоді користувалася мовою їдиш, а майже кожна вистава проходила з аншлагом. Прізвища авторів критичних статей – штатних журналістів та позаштатних дописувачів «Радянської Буковини» А. Бараніскіна, М. Лоєва, Г. Меламуда, М. Фатова, М. Гулі – добре відомі старшому поколінню мешканців міста.
Не менш важливим є той факт, що деякі публікації ставилися до театру упереджено, викривали «прояви єврейського націоналізму», особливо у творчості Мойсея Альтмана та Мойсея Голдблатта, і забороняли постановки «ідеологічно шкідливих п’єс», зокрема п’єси М. Пінчевського «Я живу». Це було цілком закономірно в умовах тодішнього державного антисемітизму.
Втім, читаючи рецензії того часу, можна помітити, що вони здебільшого стосуються вистав, які проходили з повними залами.
Автор книги, професор історії, у своїх дослідженнях відтворює останню «розпродану виставу», коли глядачі в театрі буквально плакали, усвідомлюючи, що театр припиняє існування. «Розпродана вистава була безумовною. Людей було настільки багато, що довелося викликати поліцію, аби розігнати натовп на вулиці. Тому, на мою думку, це символічна назва книги», – пояснює автор.
Один із відомих митців свого часу зазначав, що суспільство, яке не має ідеалів, не потребує театру. Хто ж у ті роки потребував єврейського театру, де на сцені сміялися й плакали не ідеальні радянські люди, а прості герої з маленького містечка? Останньою виставою на цій сцені стала оперета Ісаака Дунаєвського «Вільний вітер».
15 лютого 1950 року Єврейський театр імені Шолом-Алейхема в Чернівцях припинив своє існування.
Щодо назви «Остання розпродана вистава», Безаров стверджує, що вона походить від Харківського державного єврейського театру, який існував у 1934–1936 роках унаслідок об’єднання двох театрів – харківського та київського.
Це ще одне дослідження, яке проливає світло на маловідомі сторінки історії Чернівців радянського періоду. Автор аналізує життя і діяльність Київського державного єврейського театру, який у 1945 році був змушений переїхати до Чернівців і змінити назву на Державний єврейський театр імені Шолом-Алейхема.
Підсумовуючи, у 2025 році виповнилося 100 років від створення першого у світі стаціонарного єврейського театру, який виник у Харкові й завершив свою мистецьку діяльність у Чернівцях.
Французький письменник Трістан Бернар колись писав: «Театральна публіка хоче бути здивованою, але чимось знайомим…». Так і єврейський театр у Чернівцях дивував глядачів знайомими сюжетами – трагічними долями людей, мелодраматичним народним гумором і можливістю спілкуватися мовою їдиш.
Антоніна ТАРАСОВА
