Буковина здавна була одним із найбільш багатонаціональних регіонів Центрально-Східної Європи. У період середньовіччя та нового часу тут проживали і представники польського етносу, котрі посідали в краї досить поважні позиції ще від часів польського короля Казимира Великого (XIVст.).
Згодом, по приєднанні території даної історичної області до складу Австрійської імперії у 1775 р. і адміністративному прилученні краю до т. зв. Королівства Галичини і Лодомерії (офіційно – від 1 лютого 1787 р.), польські чиновники, урядовці, ремісники, селяни почали масово переселятися до цього терену як з території Галичини, так і з інших польських земель у пошуках кращої долі і матеріального становища.
Після отримання Буковиною статусу автономного краю Австрійської імперії у 1854 р., підтвердженого крайовою конституцією 1861 р., перед поляками відкрилися можливості розвитку свого національного руху в новоствореному Буковинському герцогстві. Вони зорганізувалися і створили у 1869 р. Польське товариство братньої допомоги і Читальню польську, які частіше об’єднувалися під однією назвою –«Читальня польська» в Чернівцях. Серед засновників цієї громадської інституції були правник, літератор Александр Моргенбессер, землевласник Кароль Брунарський, ксьондз Ігнацій Корніцький, ремісник Гжегож Смульський та ін. Товариство плідно провадило в життя благодійні і культурно-освітні ініціативи на терені міста і краю протягом 1869 – 1940 рр. (після 1914 р. – з перервами).
Провідні напрямки діяльності та культурні ініціативи як Читальні польської, так і всієї крайової Полонії зароджувалися і діставали свого осмислення в дійсному центрі всіх буковинських і чернівецьких поляків – Польському Домі у Чернівцях. Потреба в окремій будівлі для розміщення штаб-квартири Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської виникла відразу після його створення. Спочатку вона перебувала в орендованих у готелі «Під Золотим Ягням» апартаментах (будівля до нашого часу не збереглася) . Проте, члени інституції не могли миритися з таким становищем товариства, добре розуміючи, що йому в якості підґрунтя незалежної і активної діяльності потрібен власний будинок. Тому, за ініціативи тільки-но створеної «Gazety Polskiej» (редактор – Клеменс Колаковський), у 1883 р. розпочато фінансову акцію в межах польських громад всього Буковинського герцогства по збору грошових коштів для купівлі придатного під майбутній т.зв. «Польський Дім» приміщення. На втілення в життя даного плану було спрямовано використання більшості наявних у Читальні польської грошових ресурсів. Однак, їх явно не вистачало. Тоді для збору потрібної суми було організовано цілу низку різноманітних концертів, театральних імпрез, а за спеціальним дозволом крайового уряду – благодійну лотерею.
За допомогою таких заходів у січні 1886 р. Читальня польська подужала придбати для власних потреб будинок з невеликим садом і двором по вулиці Крайового Уряду (сучасна вулиця А.Шептицького м. Чернівців). Восени того ж року відбулося урочисте освячення офіційного штандарту товариства та першої за його більш ніж 17-літню історію резиденції. З цим інституцію щиро привітали представники різноманітних німецьких, українських, румунських товариств міста, а також редактор львівської «Національної газети» Юліуш Старкель.
Однак, місця для діяльності Товариства все одно було не надто багато, а лави членів чернівецької Полонії з кожним роком розросталися. Під патронатом Читальні в її середовищі поставали нові товариські об’єднання, ініціативи яких активісти польського культурно-освітнього руху прагнули консолідувати, об’єднавши їхні штаб-квартири під одним дахом – Польського Дому у Чернівцях. Особливо нагально дане питання постало на порядку денному польської спільноти крайової столиці після почергового заснування «Буковинського кола польського» (1890), «Сокола» (1892) (для ефективної діяльності котрого потрібен був гімнастичний майданчик і зал), ремісничого товариства «Гвязда» (1897), Польського ощадно-залікового товариства (1898) (званого ще «Банком польським»), Кола Пань Товариства народної школи (TSL) (1898), Змішаного кола TSL (1902), які разом вже не могли поміститися у старому приміщенні Читальні польської.
Така ситуація спричинилася до початку гострої полеміки в середовищі провідних діячів чернівецької Полонії стосовно шляхів подальшого розвитку польського товариського руху. Хоча Читальня польська та інші полонійні інституції міста мали у своєму розпорядженні певні грошові кошти, однак їх було недостатньо для купівлі потрібного великого будинку із значними оточуючими земельними площами (Загальні збори товариства з подачі Голови Проводу Адольфа Стшельбіцького ухвалили в листопаді 1901 р. придбати будинок, який знаходився по вул. Панській (Herrengasse), 40).
У цих умовах керівництво Товариства братньої допомоги вирішило звернутися по пораду до широких кіл польської громадськості герцогства з питання доцільності оформлення банківської позики під заставу майна Читальні для купівлі даного приміщення. Проте, думки членів спільноти були надто різними, а часом і взагалі нерішучими перед загрозою втратити підґрунтя розвитку польського національного руху на Буковині у вигляді найстаршої централізованої організації Полонії. Напевно, дилема так і не була би розв’язана , якби в ситуацію не втрутилися тодішній голова Читальні польської в Чернівцях Альфред Стшельбіцький, його заступники Владислав Солтинський та Тадеуш Мішке і почесний керівник Апеляційного суду у Львові д-р Якуб Симонович. Перший з них прийняв на себе всю відповідальність за рішення виграти аукціон щодо приміщення по вул. Панській, а п. Симонович заповів майно по своїй смерті Читальні польській в Чернівцях. Завдяки рішучій позиції цих активістів, Читальні вдалося остаточно викупити 1 лютого 1902 р. згадане велике приміщення по вулиці Панській, 40 у п. Марії Якубович.
Однак, відразу перевести до нього товариські інституції Полонії не вдалося через значну запущеність будинку, який потребував капітального ремонту і добудови. З означеною вище метою 12 березня 1904 р. Загальні збори товариства на чолі з його головою Едмундом Хаусвальдом прийняли ухвалу про оголошення тендеру стосовно даного проекту. Через певний час Провід організації розглянув два запропоновані плани перебудови – інженерів Коссовського і Фрідля відповідно. Проте, жоден із них не задовольнив висунутих вимог: проект п. Фрідля визнаний непрактичним в технічному розумінні, натомість грандіозний задум п. Коссовського (який повинен був лише при ремонті старих приміщень коштувати 65 419 золотих корон) зустрів опозицію в особі голови товариства та його однодумців.
Зважаючи на такі обставини, 17 травня 1904 р. Провід Читальні обрав спеціальну «будівельну комісію» у складі Францішка Харвата, Емануеля Дворського та інженера Конрада Гурецького. Функції останньої полягали в розробці нового проекту будівельних робіт, залученні до їх ведення компетентних осіб, а також дотриманні визначеного кошторису. Незабаром даній комісії вдалося вмовити п. Фрідля розробити ще один компромісний будівельний проект, що й було зроблено до кінця червня 1904 р. за допомогою запрошених окремо інженера Фінкельштейна та радника будівництва Фрьошля. 26 червня 1904 р. остаточний варіант проекту будівельних робіт був затверджений Проводом товариства одноголосно. На підставі такого рішення розпочато попередні переговори з Буковинським кредитним банком і Галицьким іпотечним банком стосовно надання Читальні польській в Чернівцях довготривалої позики під заставу майна.
Надалі справа перейшла у технічно-будівельну та фінансову площини. Генеральним підрядником робіт був обраний п. Алоїзій Ліопольд, який за суму в 44 905 золотих корон взявся добудувати велику залу, господарські приміщення і відновити пошкоджену частину будинку (але без проведення електрики, водопостачання, каналізації та відновлення фронтального фасаду дому – кошти на ці роботи були частково віднайдені самим Товариством, а частково пожертвувані бароном Льонером).
23 серпня 1904 р. Провід інституції затвердив рішення оформити позику, потрібну для остаточного завершення будівельних робіт в майбутньому Польському Домі навіть після попереднього продажу з відстрочкою виконання угоди будинку по вул. Крайового Уряду, який належав Читальні польській від 1886 р. Позику надав Галицький іпотечний банк у 4%-х іпотечних цінних паперах із оплатою 4,75% в квоті 52 000 корон, які Товариство повинно було сплачувати протягом 39,5 років по 1 456 корон щороку 1 травня і 1 листопада (з % і амортизацією). Ці практичні кроки підтверджено позачерговими Загальними зборами організації від 3, 7 і 10 вересня 1904 р. Також на них було ухвалено впровадити в життя план оздоби фасаду Польського Дому, виконаний старшим радником будівництва міністерства внутрішніх справ Імперії Францішком Шковроном в стилі краківського ренесансу, як і проект фасадових різьблень, запропонований різьбярем зі Львова п. Гарасимовичем.
5 жовтня 1904 р. на засіданні Проводу товариства на підставі попередніх даних щодо податкового навантаження нерухомості складено чиншовий прелімінар Польського Дому у Чернівцях, а також внесено клопотання до місцевої влади про надання конверсійних пільг (до іпотечного банку та ощадної каси) і повернення амортизаційного податку з причини адаптації занедбаного приміщення. 19 жовтня 1904 р. Провід погодився на перенесення пам’ятної дошки А. Міцкевичу зі спроданого будинку по вул. Крайового Уряду до нового Польського Дому по вул. Панській, 40 (за 120 корон роботи виконав п. Альфонс Кукурудза) з попереднім переобліком рухомого майна Читальні польської. Тоді ж створено комісію у складі пп. Ангермана, Нєвядомського та Хаусвальда для розробки програми вмеблювання приміщень майбутнього Польського Дому. Внаслідок означених вище активних дій вже 10 листопада 1904 р. Провід товариства провів своє перше засідання в будинку по вул. Панській, 40.
Останні місяці 1904 р. і 1905 р. стали часом «великого будівництва»: майже паралельно проводилися внутрішні будівельні роботи (керував п. Алоїзій Ліопольд), оздоблення в закопанському стилі великої зали Польського Дому (проект опрацювали Ф.Шковрон та К.Гурецький), фасадові роботи, проведення світла (фірмою Кремера і Брауна), водогону і каналізації, викладання плиткою тротуару та вуличної частини довкола Польського Дому (кошти надав д-р Антон Норст) тощо.
Таким чином, загальне керівництво проектом здійснював архітектор Францішек Шковрон разом з новим головою Товариства д-ром Тадеушем Мішке. Оздобленням великого залу, призначеного для театральних імпрез, балів, великих зібрань та урочистостей, займався інженер Конрад Гурецький. Різьбу по дереву виконали представники закопанської школи цього ремесла пп. Гарасимович і Скварницький. Картину по центральній стіні зали, яка зображала міфологічний сюжет, виконав на особисте прохання тодішнього редактора «Газети польської» у Чернівцях Броніслава Кричинського відомий художник Станіслав Качор-Батовський.
Будівельні та оздоблювальні роботи в приміщеннях майбутнього Польського Дому у Чернівцях були в основному завершені до 13 вересня 1905 р. Для завершення фінансової сторони проекту та підготовки генерального звіту щодо проведеного обсягу робіт було обрано комісію в складі Зигмунта Дворського, Владислава Коритинського та Ромуальда Штайнґрабера, яка завершила свою працю в середині січня 1906 р.
Отже, після значної перебудови і добудови споруди, 2 грудня 1905 р. відбулося урочисте відкриття нового Польського Дому у Чернівцях (3 грудня 1905 р. – освячення будівлі), який відтоді на довгі роки став осередком національно-культурного руху поляків Буковини. Влаштоване громадське святкування проходило два дні і зібрало близько тисячі осіб активістів польського національно-культурного руху з Буковини і Галичини. З нагоди такої непересічної події публікацію з описом зовнішнього вигляду та історії постання центральної штаб-квартири буковинських поляків помістив на своїх шпальтах варшавський «Ілюстрований тижневик». До речі, барельєф Адама Міцкевича і сьогодні розташовується на стіні в холі музичної школи № 2, яка розташована в історичному Польському народному домі.
Серед провідних активістів діяльності організацій Польського Дому у Чернівцях на початку XX ст. та в подальшому можемо назвати згадуваного вище Тадеуша Мішке, Клеменса Колаковського, Станіслава Влада, Яна Капрі, Владислава Мєжвінського, Альфреда Гальбана, Владислава Коритинського та багатьох інших.
Польський Дім у Чернівцях активно працював на ниві розвитку польського національного і культурно-освітнього руху на Буковині і в часи, коли край знаходився під владою Румунського королівства. Проте, доволі жорстка політика румунської провінційної адміністрації відносно національних меншин та початок Другої світової війни перервали в 1940 р. діяльність Польського Дому у Чернівцях, – край був переведений в стан військового управління, а згодом опинився під владою тоталітарного сталінського режиму Радянського Союзу. Після остаточного переходу в 1944 р. Північної Буковини до складу УРСР, а відповідно і СРСР, було заборонено діяльність всіх національних товариств і організацій краю – про вільне провадження культурно-освітньої діяльності в національному дусі етнічним спільнотам новоствореної Чернівецької області довелося забути майже на півсторіччя.
Діяльність Польського Дому у Чернівцях було відроджено завдяки ініціативі Обласного Товариства Польської Культури ім. А.Міцкевича, установче зібрання якого відбулося 24 грудня 1989 р. Статут Товариства зареєстровано обласною владою 21 лютого 1990 р., а реєстраційне свідоцтво перша пострадянська полонійна інституція краю отримала 21 грудня 1992 р. на підставі рішення представника президента України в Чернівецькій області.
Найбільш нагальною проблемою, що постала перед Товариством в перші роки його існування, була справа облаштування своєї резиденції як центру координації різноманітних ініціатив польської спільноти краю. На порядку денному з’явилося питання повернення громаді будівлі історичного Польського Дому в Чернівцях по вул. О.Кобилянської, 36 (колишня австрійська Панська, згодом – румунська Янку Флондор, 40), в якій на той час знаходився досить занедбаний кінотеатр ім. З. Космодем’янської. Така ідея виглядала досить логічною в світлі перших законодавчих актів незалежної України, котрі проголошували право національних меншин нашої держави на повернення їм колективної культурної спадщини. Зважаючи на це, саме на початку 90-х років відроджені національні товариства історичної столиці Буковини звернулися до міської ради з проханням про повернення їм Народних домів, які у свій час були збудовані на кошти національних громад краю. Обласне Товариство Польської Культури ім. А. Міцкевича також склало клопотання про повернення йому як культурному правонаступникові попереднього законного власника – Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської (1869 – 1940) – в повному обсязі площ історичного Польського Дому у Чернівцях. Проте, міська рада м. Чернівців не в змозі була задовольнити дане клопотання в зв’язку з недостатньою правовою урегульованістю в Україні такого специфічного питання – Товариству пропонувалося задовільнитись частиною архітектурного комплексу (110 м2) терміном на 2 роки з певною орендною платою (до 17.03.1992 р.). Однак, такий варіант не був прийнятним для польської громади міста з фінансової точки зору. Компроміс між сторонами був досягнутий за посередництва Генерального консула Польської Республіки у Львові та фундації “Спільнота Польська” (Варшава). У результаті нього, означені вище площі передавалися Товариству польської культури в безоплатну оренду на строк у 2 роки (до 17.03.1992 р.) з правом її продовження. Передачі частин Народних домів національним громадам активно сприяв тодішній Голова Чернівецької міської Ради та її Виконкому Віктор Павлюк.
Таким чином, Обласне Товариство Польської Культури ім. А. Міцкевича отримало в листопаді 1992 р. ключі від 4-х приміщень загальною площею 110 м2 (колишніх кас кінотеатру) в споруді історичного Польського Дому по вул. О. Кобилянської, 36. Однак, вони перебували в досить занедбаному стані і потребували капітального ремонту. Перші ремонтні роботи у відродженому Польському Домі були проведені за фінансової допомоги Буковинської Фундації «Братня Допомога» – Відділ в Новій Солі, Фундації «Спільнота Польська» (Варшава), «Фундації Допомоги Полякам на Сході» (Варшава) і особисто сенатора Сейму РП Збігнева Півонського, при безпосередній участі членів Товариства пп. Юзефом Кметєм, Станіславом Томашем, Віктором Рибкою, Каролем Гримським, Яном Дроздовичем, Адольфом Волянським. Їм активно допомагали пп. Юзефа Рибка, Аделя Гримська, Лідія Луптович, Гізела Кметь та ін. У прибиранні та вивезенні багатьох тон сміття Товариству допомагали студенти історичного факультету (куратор доц. Владислав Струтинській) Чернівецького тоді ще державного університету ім. Юрія Федьковича, які вивчали польську мову, а також учні училища під керівництвом Людвіка Маркуляка. Лише після цього члени Обласного Товариства Польської Культури ім. А.Міцкевича в Чернівцях дістали змогу активно провадити в життя національно спрямовані культурні, освітні, громадські ініціативи.
Значну увагу від початку свого існування Товариство приділяло популяризації на теренах краю, України і за кордонами нашої держави польської культури та мистецтва, передусім пісні і танцю. Так, в 1992 р. при Польському Домі у Чернівцях було відроджено діяльність забороненого радянською владою ще в 1940 р. танцювально-співочого ансамблю «Лютня», перші виступи якого в Кошаліні, Кракові, Закопаному, містах Румунії принесли йому славу і любов прихильників даного виду мистецтва.
З 1997 року Обласне Товариство Польської Культури ім. А.Міцкевича очолив доцент історичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича п. Владислав Струтинський. До Проводу організації були обрані нові члени, серед яких найбільшою активністю відзначилися пп. Станіслав Томаш, Кароль Гримський, Віктор Рибка, Юзеф Деміровський, Леон та Ядвіґа Туркуляки, Міхал Клюсик, Валентина Кметь, Люція Ушакова, Люція Войцеховська, Анна Гринчук, Ядвіґа Крічка, Марія Маліцька, Катажина Дроздек, Броніслава Качинська та ін.
У той час певним чином вже була налагоджена діяльність в царині розвою польської освіти, культури і мистецтва, співпраці поміж полонійними спільнотами краю, яку нове правління стало активно поглиблювати, враховуючи вимоги часу. Проте, постала нова проблема: приміщення Польського Дому у Чернівцях, де зосереджувалися практично всі ініціативи польської громади Буковини, потребували капітального ремонту, перебудови і добудови. Саме за ініціативи нового Правління та його Голови були розпочаті широкомасштабні реконструкційно-ремонтні роботи в 4-х кімнатах, наданих міською радою Товариству 17.03.1992 р. в будівлі історичного Польського Дому по вул. О.Кобилянської, 36. Всебічна матеріальна і моральна допомога та підтримка з боку Фундації “Спільнота Польська” (Варшава, Краків) дала можливість провести капітальний ремонт приміщень. Місто отримало ще один добре обладнаний культурологічний центр. Безпосередньо ремонтними роботами займалися члени Товариства пп. Міхал Клюсик, Збігнев Кметь, Сергіуш Янес, Ян Шейка, Владислав Кметь, Володимир Дрозд та ін. Безпосереднє керівництво діяльністю цієї групи здійснювали Голова товариства Владислав Струтинській та нинішній завідувач Польського Дому п. Ілля Кметь. Реконструкція була закінчена на 100-ліття повстання ПД в Чернівцях.
Починаючи з 1997 р. при Польському Домі у Чернівцях почали діяти молодіжна група «Оґніско» та Лікарське Коло, яке очолювала п. Сільвія Пиндик (померла у липні 2002 р.). Активізувалася співпраця з іншими національними товариствами міста – у Польському Домі відбувалися традиційні зустрічі з представниками українських, румунських, німецьких, єврейських суспільно-культурологічних інституцій.
Нова реконструкція частини Польського Дому, в якому Товариство розташовується і донині, сприяла розширенню культурних і освітніх можливостей новітньої Буковинської Полонії. Розпочав свою діяльність самобутній фольклорний колектив «Ехо Пруту» (засновник і художній керівник св.п., п. Станіслав Томаш). Його програму, що включає польські, українські, румунські, німецькі та єврейські пісні із захопленням слухали в Сучаві, Кракові, Боньхаді (Угорщина), на міжнародному фестивалі у Мронгово (Польща), у Кишиневі та на «Буковинських зустрічах». Також, силами Товариства і Польського Дому цілою низкою культурно-освітніх заходів і мистецьких вечорів було відзначено в 1998 р. 200-ліття від дня народження Адама Міцкевича.
Протягом 1997 – 2002 рр. Обласне Товариство Польської Культури не тільки розширило коло традиційних для нього від часу постання освітніх і культурних ініціатив, але й значно поглибило співпрацю з урядовими та громадськими гуманітарними фундаціями Польської Республіки, інших держав, де провадять своє буття польські спільноти за межами Польщі. Зокрема, в 1998 – 2001 рр. Польський Дім у Чернівцях відвідували президент міста-побратима Чернівців – польського м. Конін, всі генеральні консули РП у Львові та Вінниці. У 1999 р. вперше після Другої світової війни Чернівці і Польський Дім відвідав Надзвичайний і Повноважний Посол РП в Україні п. Єжи Барр. Святкування 100-річного ювілею з часу заснування в Чернівцях Польського Дому 2 лютого 1902 р. вшанували своєю присутністю делегації з 6 міст Польщі, Румунії, зі Львова, Києва тощо. Поздоровлення з святковою річницею надіслав Маршалек Сенату Республіки Польща. Товариство отримало особисте поздоровлення від Папи Римського Яна Павла ІІ.
Сучасна діяльність Товариства, його штаб-квартири – Польського Дому у Чернівцях сприяє подальшому розширенню полонійних ініціатив як в місті, так і по Буковині в цілому, спрямовує польський загал краю по шляху міжетнічного і міжконфесійного миру на теренах багатонаціонального толерантного регіону не тільки України, але й Європи. У бібліотеці ПД зібрані всі номери відродженої у 2007 р. «Gazety Polskiej Bukowiny», досить багате зібрання наукової та художньої літератури.
Таким чином, можемо об’єктивно стверджувати, що історія Польського Дому в Чернівцях як архітектурної пам’ятки та витвору мистецтва, головного осередку польського національно-культурного руху на Буковині є славною, неперервною і перспективно спрямованою в майбутнє. Польський Народний Дім завжди був і буде гордістю мешканців Чернівців і Буковини незалежно від їхньої національної або ж релігійної приналежності, чинником міжетнічної консолідації, свідченням гуманістичного, справді європейського культурного вибору як «буковинців», так і громадян України загалом.
к. іст. н., Андрій Горук
