Wydarzenia

9 грудня в Емануелькірхе у Пренцлауерберзі та 16 грудня на різдвяному фестивалі у Рудові - Rudower Weihnachtsmeile (Alt-Rudow Berlin-Neukölln) відбулися виступи Української капели в Берліні. Українці, які знайшли притулок у німецькій столиці, вітали нашу громаду та німецьких слухачів із Різдвом. У програмі – відомі й рідкісні колядки з різних регіонів України, церковні співи та щедрівки. Звучав і «Щедрик» Леонтовиича і «Народився Бог на санях» Богдана-Ігоря Антонича.

- Не знаю як можна пережити певні моменти життя без пісні. Ми тут доспівуємо одну пісню й одразу починаємо іншу, - розповідає Оксана СНІДАЛОВА, продюсерка Української Капели в Берліні, з якою ми розмовляли скайпом. «Український театр у Берліні» – це другий проєкт, яким вона опікується вже майже два роки.

З’ясувалося, що багато акторів, які вимушено прибули до німецької столиці навесні 2022-го, прийшли до театральної студії. Хто закінчив консерваторію, хто музичну школу в Україні. Але все страшенно скучили за колективним співом. «У мій день народження минулого року, – згадує Оксана, – ми нарешті зібралися і співали чотири години поспіль практично без перерви…»

 Професійна музикантка Анна ВАРГУН згодом розповіла новим подругам про мрію провести в Берліні концерт колядок. Різдвяні співи існують і в інших культурах. Втім в Україні навіть крізь заборони в СРСР люди зберегли свій магічний світ - із національним одягом, рядженими, масками, вертепом, колядками, щедрівками, засівалками та церковними співами. Українки дуже хотіли показати це багатство німцям. Так народилася ідея Української капели в Берліні. Проте для професійного колективу потрібен був диригент, знайти якого здавалося неможливим. Не було ні нот, ні партитур пісень. Але капелі пощастило.

Микола КАТЕРИНЧУК переїхав після початку повномасштабного вторгнення до сина, який вже давно живе у Берліні. У свої 80 він водить двох онуків до школи, на спортивні секції. Пан Микола - заслужений вчитель України із 45-річним досвідом викладання музики та співу, втішився несподіваній пропозиції очолити капелу. «Що може бути приємнішим, коли є з ким і є над чим працювати! – захоплено каже сивий бадьорий чоловік. – Зараз знайшов нових друзів.  Українці мають хист до співу. Дівчата обдаровані, мають прекрасний слух та гарні голоси, а це дає можливість відтворити багато складних творів. Якщо вистачає часу для репетицій, то для них немає нічого неможливого!»

Навіть коли пан Микола захворів, колектив не залишився без хормейстера. Другим диригентом хору стала учасниця капели Людмила ПРОКОПЕЦЬ. Мати трьох дітей, вона теж досвідчена викладачка вокалу і теж із Чернівців, як і пан Микола. І хоч обоє у рідному місті керували музичними колективами, брали участь у конкурсах та виступах і навіть жили на сусідніх вулицях, вони вперше зустрілися в Берліні.

Авторка пісень Людмила заходилася шукати та обробляти українські пісні для жіночого складу. Чоловіків капелі завжди не вистачає. Зараз, наприклад, немає тенорів. Тож ці партії потрібно переписувати для жіночих голосів. «Я багато років працювала в музичній школі, мала свій колектив, аранжувала пісні, навіть планувала до війни випустити збірку власних авторських пісень, тому можу це робити, – розповідає Людмила. – Ноти ще можна купити в інтернеті, а ось партитури для багатоголосся – ні».

Репертуар капели склався з різних уподобань його учасників. Жартівливим надає перевагу Людмила Прокопець; Оксана Снідалова, яка виросла у Львові, любить козацькі й стрілецькі пісні. Анна Варгун пропонує мало відомі колядки Херсонщини. А Микола Катеринчук, який 30 років служив регентом хору в соборі Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Чернівцях, розписав для капели піднесені церковні співи.

За останній рік Українська капела в Берліні виступала і великим, і малим складом. Вже за два місяці після заснування дала два великі концерти у Делфітеатрі та в Емануелькірхе. Вітала з Різдвом біженців у Тегелі та у Шарлотенбурзі, співала в посольстві Литви з литовським етноколективом. На берлінській прем’єрі фільму «Памфір» капела відтворила фрагмент свята Маланки. Навесні 2023-го року завітала з програмою народних пісень на вуличний фестиваль у Карові, а на День Незалежності України виступали в Потсдамі.

Колектив стає все популярнішим. «Люди слухають нас зі сльозами на очах, – каже продюсерка Оксана Снідалова. – І хоч як банально це не звучить, нас це надихає. Здається, ми робимо щось бажане, бо в Берліні раніше цього не вистачало. До війни українці були розпорошені, ходили в «російські доми» й асимілювалися з російськими спільнотами. Зараз у Берліні формується наша потужна громада – і її видно і чути».

Капела ставить перед собою і просвітницьку мету. Часто перед виступами Оксана розповідає історію створення пісень, традиції виконання та як вони пов’язані з українською культурою та історією.

Для багатьох учасників капели колядування та вертепування – це ще й дуже особиста історія. Приміром, Марина ПАЛІЙ, журналістка телеканалу «UA:Перший – Суспільне», з дитинства колядувала зі своєю співочою родиною та друзями. Навіть тоді, коли вже переїхала вчитися і працювати до Києва, щороку поверталася до рідного Канева на Різдво.

Марина приїхала в Німеччину вагітною з двома маленькими синами. Оселилася в німецькій родині, народила молодшого сина в Берліні та, як усі шукачі притулку намагалася влаштувати нове життя. До речі, це вона нещодавно у роковини Голодомору з власної ініціативи провела перформанс біля Бранденбурзьких воріт. Вчила всіх охочих робити «жованки» – їстівні ляльки-мотанки, щоб вшанувати жертв радянського геноциду.

«Дем’яну було два місяці, коли я побачила у фейсбуці запрошення співати колядки, – згадує мисткиня, – так і потрапила на прослуховування до капели». Це була та рятівна соломинка, за яку жінка радо вхопилася. «Психологічно було дуже складно: три сини на руках, сама живу серед німців, мови не знаю, англійська не рятує, рідні далеко, чоловік на фронті… А тут – всі свої, однодумці! І це дуже зігріває душу. Українці колядували у найтемніші часи – і це підтримувало людей, давало внутрішню силу. Бо коляда - то світло сили. У цьому є сенс колядування і для мене».

Нана МОРОЗОВА.

Фото авторки.

Берлін.